Ветеран: "Страшнішого за війну немає"
Загрузка плеера...

"Люди думали, що йде дощ… Здавалося, що небо нависало над містом. Та коли всі повиходили з домівок, стало зрозуміло – почалася війна", – згадує ветеран Другої світової Анна Іванівна Бебіх.

На Київ почали наступати 22 червня 1941 року… О 4 годині ночі на місто скинули бомби десятки ворожих літаків. Палали заводи, підприємства, житлові будинки…

Коли нацисти напали на Київ, Анні було 17 років. Вона разом із батьками жила на Сирецькій у домі, який побудував її тато. Ходила в 113 школу, що на Куренівці, й навіть подумати не могла, що ось-ось життя перетвориться на пекло…

Анна Іванівна пригадує, як о 7 ранку 29 вересня 1941 року проводила свою подружку Майю Шварц. Її мали відвезти до Америки. Їй так сказали… Але вже за декілька годин кияни почули постріли… Німці знищували євреїв…

Анна Іванівна, ветеран Другої світової війни: "Мы попрощались, а через часа полтора мы услышали выстрелы… И тогда мы пробрались на эту гору, залезли в кусты… И мы увидели этот расстрел. Это был ужас, их раздевали догола. Одни вещи сложили в одну машину, другие – в другую. А детей, которые сильно плакали, бросали живыми в яму… Это ужас. Это забыть никогда нельзя… Никогда".

Ризикуючи своїм життям, Анна Іванівна разом зі своїми батьками допомагала ховати євреїв від фашистів та поліцаїв. Але незабаром їй самій довелося шукати укриття…

Анна Іванівна, ветеран Другої світової війни: Меня поймали немцы. Я пошла что-то на Подол купить, и меня поймали… Вагон, солома… На солому посадили… Я орала… Молодая еще. Не хочу ехать, не хочу никуда… И нас привезли на вокзал. И когда один немец пошел за водой, а молодой немец стоял рядом. И мне говорит "Weg". Я на него смотрю, не могу понять, сама плачу. И он меня вытолкнул с поезда, и показал "так и так"…

Після втечі від загарбників героїня декілька місяців жила у лісника. Взимку 1942-го їй допомогли переправитися через Дніпро. Вона пішки йшла до Воронежа, щоб знайти брата. По дорозі зустріла військових протиповітряної оборони і попросилася в армію.

Жінка пригадує: практично всю війну провела за прожектором… Попри страх, біль та поранення Анна Іванівна боролася за рідну державу, брала участь у визволенні Києва, України, дійшла й Німеччини.

Анна Іванівна, ветеран Другої світової війни: "Мы среди поля стояли. Ловили самолеты, освещали и освещали Киев, когда брали. Тогда очень много киевлян погибли, потому что цеплялись на что попало… На досточке готовы были переплывать Днепр. Это был ужас. Мы через прожектор все это видели…И таким образом Киев взят был и мы вошли в Киев. После Киева пошли брать Украину".

У 1945-му визволителька повернулася до Києва. Вона вивчилася у музичному училищі, вийшла заміж за військового, 40 років працювала на телебаченні та радіо, озвучувала фільми на кіностудії імені Довженка…

Зараз Анні Іванівні 93 роки… Вона виховала трьох дітей, має п’ять внуків шість правнуків…

Жінка прожила складне, але гідне життя. Її груди обвішані медалями й орденами, а в її очах досі видно страшні події Другої світової війни… І на питання: що ви думаєте про сучасні воєнні дії на Сході, Анна Іванівна з острахом відповідає: страшнішого за війну немає…

Фото: Google Музика: Google

Загрузка...

Как Вы считаете, контролирует ли власть ситуацию в стране?

Мы в Telegram