У Києві відкрили меморіал журналісту, який загинув на війні
Загрузка плеера...

У Києві відкрили меморіальну дошку українському телеоператору Тарасу Процюку, який загинув на війні в Іраку у 2003 році під час виконання своїх професійних обов'язків. Розташована вона на будівлі інформагентства "Укрінформ", що на вулиці Богдана Хмельницького, де свого часу було британське агентство новин Reuters (Рейтер), у якому і працював Тарас Процюк.

Ініціаторами встановлення меморіальної дошки на спомин про українського журналіста та оператора стали його колеги й друзі. Ідея увічнити його пам'ять виникла ще 7 років тому, проте реалізувати її вдалося лише зараз.

Сергій Каразій, журналіст:

"Ми давно хотіли увічнити пам'ять про Тараса. Ініціатором ідея була Лариса Мудрак. Це відкриття мало бути 16 січня 2014 року. Але всі пам'ятають, що було. І все це відклалося. Тому все затягнулося, але може і на краще. Сьогодні Тарасу виповнилось би 50 років. У це неможливо повірити, бо для нас він залишився 35-річним – таким, яким був, коли загинув".

Автором та творцем меморіальної дошки став скульптор Віктор Хоменко, який був знайомий із Тарасом Процюком.

Віктор Хоменко, скульптор:

"Це історична мить. Тарас був не просто із першої генерації українських журналістів, він був піонером. Це був час, коли українська телевізія ігнорувала реальність. Тарас, Сергій, я і ще декілька людей – ми намагалися донести об'єктивну інформацію. Тоді споживачами були західні агенції. Тарас - епохальна постать в українській журналістиці. Скромна дошка, за якою дійсно епохальна постать".

Він був одним із перших українських військових журналістів і першим українським журналістом, який загинув на війні. Нагірний Карабах, Придністров'я, Чечня, Югославія, Афганістан, Ірак - Тарас Процюк прагнув показати війну так, щоб людям не хотілося більше воювати. Під час виконання свого професійного обов'язку він був і поранений, і контужений, та життя його обірвалося неочікувано для всіх. У 2003-му в столиці Іраку, місті Багдад, у готелі "Палестина" жили журналісти з усього світу, та через фатальну помилку американського військового тоді загинув не один журналіст. Письменник Сергій Лойко, який був свідком тих подій, пригадав як усе було.

Сергій Лойкожурналіст, письменник:

"Мы были в безопасности в гостинице "Палестина". Все ждали, когда американцы войдут в город, закончиться война. Тарас часа два точно стоял на балконе прямо надо мной. Когда произошел этот выстрел, зашаталось все здание".

Після танкового удару Тарас Процюк ще був живий. Його життя обірвалося дорогою до лікарні. Розслідування довело, що американський танкіст переплутав відблиск від об'єктива камери із прицілом снайпера і відкрив вогонь. Американська сторона вбивство кореспондентів визнала нещасним випадком. Друзі та колеги крізь сльози пригадують мить, коли почули сумну звістку.

Лариса Мудрак, медіа-експерт:

"Це той пекельний біль, який ніколи не минає, який змушує тебе боротися далі. Починаючи із 2014 року цей біль мені допомагає проходити все те, що проходить моя країна. Але це був перший біль, він був жахливий, він ніколи не минає".

Після урочистого відкриття меморіальної дошки відбувся показ фільму про українського військового журналіста. Ірина Іонова, яка є співавтором стрічки, ледь стримуючи сльози, згадала, як Тарас Процюк не хотів давати інтерв'ю.

Ірина Іонова, режисер:

"Мы с Ольгой Герасимьюк делали цикл программ. У нас была задумка, на пороге века мы решили сделать большой фильм о военных журналистах, о специфике работы. Там было много героев. Тарас был у нас консультантом. Сам давать интервью отказывался. Рамки контракта запрещают такие вещи. Мы добились на дружеских контактах. Он дал нам интервью при условии, что его покажут только после его смерти". (плачет)

Для близьких, колег та друзів загибель Тараса Процюка – це уже болісна сторінка і їхньої власної історії, яку вони стараються берегти у пам'ять… про нього.

Загрузка...

Как Вы считаете, контролирует ли власть ситуацию в стране?

Мы в Telegram